Стів Бушемі — актор, чиє обличчя стало символом ексцентричних антигероїв і тихих трагедій на екрані. Його кар’єра охоплює понад чотири десятиліття, а ролі в «Скажених псах», «Фарґо» та «Підпільній імперії» зробили його одним із найвпізнаваніших характерних акторів Голлівуду.
За цей час він встиг побувати пожежником Нью-Йорка, режисером незалежних стрічок і володарем «Золотого глобуса». Сьогодні, у 68 років, Бушемі продовжує зніматися, режисувати й залишатися живим прикладом того, як нетипова зовнішність і чесна гра можуть стати головною перевагою.
Дитинство Стівена Вінсента Бушемі почалося 13 грудня 1957 року в бруклінському районі Іст-Нью-Йорк. Батько Джон працював асенізатором і пройшов Корейську війну, мати Дороті була хостес у ресторані Howard Johnson’s. У родині росло четверо хлопців — Стів, Йон, Кен і Майкл. Коли хлопцю виповнилося десять, сім’я переїхала до долини Стрім на Лонг-Айленді. Там він закінчив школу, займався боротьбою і вперше спробував себе в шкільному драматичному гуртку.
Після випуску батько наполягав на стабільній державній службі. Стів склав іспит на пожежника й у 1980 році став бійцем Engine Company 55 у Маленькій Італії. Чотири роки він гасив пожежі, паралельно відвідуючи заняття в Інституті Лі Страсберга і виступаючи в комедійних клубах. Цей досвід не став просто епізодом біографії. Після терактів 11 вересня 2001 року актор без зайвого шуму повернувся до своєї старої частини і кілька днів працював 12-годинними змінами на руїнах Всесвітнього торгового центру. Він відмовлявся від інтерв’ю й фотоапаратів, просто працював поруч із тими, кого знав ще молодим. Саме цей епізод часто називають найчеснішим проявом характеру Бушемі.
Перехід у кіно не був миттєвим. Перші ролі з’явилися в середині 1980-х: музикант із СНІДом у «Прощальних поглядах» (1986) і невеликі партії в незалежних стрічках. Справжній прорив прийшов у 1992 році з «Скаженими псами» Квентіна Тарантіно. Містер Рожевий — параноїдальний, багатослівний і водночас смішний — став візитівкою актора. За цю роль Бушемі отримав Independent Spirit Award. Майже одночасно почалася співпраця з братами Коен: спочатку епізод у «Перехресті Міллера», потім незабутній Карл Шоуолтер у «Фарґо» (1996) і Донні у «Великому Лебовському» (1998).
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли глядачі після перегляду «Фарґо» довго сперечалися, чи можна вважати Карла комічним чи трагічним персонажем. Саме ця двоїстість і стала головною силою Бушемі. Він уміє зробити злочинця водночас жалюгідним і небезпечним, а звичайного невдаху — майже ліричним героєм.
Окремий шар його роботи — режисура. Дебютна повнометражна стрічка «Бар під деревами» (1996) знята в рідній долині Стрім і розповідає про чоловіка, який застряг між минулим і теперішнім. Пізніше були «Тваринна фабрика», «Самотній Джим», «Інтерв’ю» і епізоди культових серіалів — «Клан Сопрано», «Студія 30», «Портландія». Як режисер Бушемі зберігає той самий сухий, трохи меланхолійний тон, що й у акторських роботах.
Голос актора також став самостійним явищем. Рендалл Боггс у «Корпорації монстрів», Вейн у «Монстрах на канікулах» — ці персонажі отримали пізнавану хриплу інтонацію, яка миттєво видає Бушемі. У 2010–2014 роках він зіграв головну роль у «Підпільній імперії» — Еноха «Накі» Томпсона. За перший сезон актор отримав «Золотий глобус» як найкращий виконавець чоловічої ролі в драматичному серіалі.
Особисте життя Стіва довгий час залишалося приватним. У 1987 році він одружився з хореографом і режисером Джо Андрес. У 1990-му народився син Лусіан, який пізніше з’явився в кількох проєктах батька. Джо померла від ускладнень раку яєчників у січні 2019 року. У 2025 році актор одружився вдруге — з Карен Хо. Пара живе в Мангеттені. У травні 2024 року Бушемі став жертвою невмотивованого нападу на вулиці Нью-Йорка: його вдарили в обличчя. Актор швидко оговтався і продовжив з’являтися на публіці.
Багато хто досі вважає, що Бушемі «завжди грає одного й того самого дивака». Це один із найстійкіших міфів.
Насправді його діапазон ширший, ніж здається. Він однаково переконливий і в ролі нікчеми з «Світу примар», і в образі Хрущова у «Смерті Сталіна», і в комедійних епізодах із Адамом Сендлером. Ще один поширений стереотип — нібито актор ніколи не грає головних ролей у великих студійних фільмах. «Підпільна імперія» і кілька незалежних проєктів доводять протилежне. І третій міф: що його зовнішність — результат пластики чи спеціальних ефектів. Насправді Бушемі свідомо відмовлявся виправляти зуби й «підтягувати» обличчя, вважаючи, що саме ці риси дають йому унікальний екранний голос.
Для тих, хто тільки відкриває для себе актора, зручно мати невеликий орієнтир. Ось короткий чек-лист, який допоможе зрозуміти, з чого почати і куди рухатися далі:
- Якщо хочете відчути класичного Бушемі 90-х — подивіться «Скажених псів» і «Фарґо» підряд.
- Для м’якшого, майже сентиментального звучання — «Світ примар» і «Великий Лебовський».
- Щоб побачити режисерський погляд — «Бар під деревами».
- Для серіальної глибини — п’ятий сезон «Клану Сопрано» і перший сезон «Підпільної імперії».
- Якщо цікавить озвучка — будь-яка частина «Корпорації монстрів».
- Для сучасного Бушемі — «Смерть Сталіна» і останні сезони «Чудотворців».
Після такого перегляду зазвичай виникають конкретні питання. Ось кілька з тих, що найчастіше з’являються в пошуку.
Чи справді Стів Бушемі був пожежником? Так, з 1980 по 1984 рік у Engine Company 55, і він повернувся допомагати після 11 вересня.
Скільки разів його номінували на «Еммі»? Понад десять разів, дві нагороди він отримав (одна з них — за короткий формат «Park Bench with Steve Buscemi»).
Чи є в нього брат-актор? Так, Майкл Бушемі з’являвся в кількох проєктах Стіва.
Чи планує він ще режисувати? У 2022 році вийшов фільм «The Listener», і актор не раз казав, що режисура залишається важливою частиною роботи.
Чи змінилося його ставлення до ролей після 60? За моїм досвідом перегляду останніх робіт, він став ще точнішим у деталях і менш схильним до зайвої ексцентрики.
У 2026 році Стів Бушемі залишається одним із тих акторів, чия присутність у кадрі миттєво змінює температуру сцени. Він не грає «красенів» і не прагне до мейнстрімної героїки. Натомість він показує людей, які розвалюються зсередини, але все ще намагаються триматися. Саме тому його роботи переживають десятиліття, а нові покоління глядачів продовжують відкривати для себе Містера Рожевого, Карла Шоуолтера і Накі Томпсона так, ніби ці персонажі з’явилися вчора.
