Анастасія Володимирівна Лавриненко народилася 8 червня 1992 року в Херсоні і вже понад десятиліття творить власний простір у сучасній українській естраді. Співачка, режисерка, актриса, модель і викладачка вокалу в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва поєднує народні інтонації з поп-звучанням, створюючи пісні, які звучать і на великих сценах, і в окопах.
Її творчість віддзеркалює шлях багатьох українських артистів воєнного часу — від навчання під керівництвом Іво Бобула до самостійних синглів 2025 року і концертів для захисників. Під псевдонімом AnLav вона випускає треки, які тримають емоційний зв’язок між минулим і сьогоденням, а викладацька робота передає наступному поколінню любов до живого голосу.
Сьогодні, у 2026 році, Анастасія залишається прикладом митця, який не відділяє мистецтво від життя країни. Її історія — це не лише ноти й аплодисменти, а й постійний рух між Херсоном, Києвом і тими місцями, де потрібна підтримка.
Херсонське дитинство: бандура, фортепіано і перші вірші
Херсон початку дев’яностих зустрічав маленьку Настю не гучними сценами, а тихими вечорами, коли в домі звучали українські пісні. Батьки цінували творчість, і дитина швидко потягнулася до інструментів. Бандура відкрила для неї глибину народної мелодії, фортепіано дало основу класичної техніки, а поезія стала способом говорити про те, що словами повсякденності не охопити.
Танці й спорт формували пластику тіла, яка згодом знадобилася на сцені. У тому ж місті, де Дніпро несе в собі і спокій, і силу, формувався характер майбутньої артистки. Херсон дав не лише географічну приналежність — він заклав відчуття коренів, яке пізніше проявиться в аранжуваннях із відгомоном бандури навіть у сучасних поп-композиціях.
Переїзд до Києва став природним продовженням цього шляху. Столиця обіцяла ширші можливості, але Херсон залишився внутрішнім орієнтиром. Саме звідти бере початок її здатність поєднувати щирість провінційного дитинства з вимогами великої сцени.
Академія, магістратура і зустріч із наставником
У 2015 році Анастасія здобула спеціальність режисера в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва. Через два роки вона завершила магістратуру з музичного мистецтва в тій самій установі. Викладачем вокалу став народний артист України Іво Бобул — зустріч, яка визначила наступне десятиліття її творчого життя.
Під його керівництвом формувалася не лише вокальна техніка, а й розуміння сценічної подачі. Анастасія опанувала драматичне сопрано, навчилася працювати з емоцією в голосі й відчувати аудиторію. Академія дала інструменти, а робота з Бобулом перетворила їх на професійну мову.
Паралельно вона пробувала себе як актриса й модель. Зріст 167 см, струнка фігура, темно-каштанове волосся й карі очі відкривали двері до зйомок, але музика залишалася головним пріоритетом. Уже тоді стало зрозуміло: Анастасія не обере одну роль — вона обере кілька одразу.
Десять років поруч із Іво Бобулом: дуети, режисура, спільні сцени
З 2014 року Анастасія регулярно з’являлася на концертах Іво Бобула як співачка й спеціальний гість. Разом вони виконали низку дуетів, серед яких «Пізня зустріч» і «Берег любові». Ці пісні звучали на сценах Національного палацу мистецтв «Україна» і збирали вдячну публіку, яка відчувала гармонію двох дуже різних голосів.
Поступово роль розширилася. Анастасія стала головною режисеркою сольного концерту «Liberta» в Палаці «Україна». Вона відповідала не лише за вокал, а й за загальну драматургію вечора — світло, мізансцени, темп. Це був досвід, який мало хто з молодих артисток отримував так рано.
Співпраця тривала понад десять років і завершилася у 2025 році. За словами поета-пісняра Вадима Крищенка, який писав тексти для Бобула, розрив мав особисті мотиви і торкнувся сімейних стосунків співака. Публічні деталі залишилися обмеженими, але факт залишився: творчий союз, який здавався непорушним, розпався. Для Анастасії це стало точкою переходу до самостійності.
Сольний шлях і голос для тих, хто тримає фронт
Після завершення спільної роботи Анастасія зосередилася на власних релізах. У 2025 році вийшли сингли «Нічка» і «Не однаково мені». Перший — ніжна поп-балада з ностальгією за київською весною, каштанами й Дніпром. Другий — більш драматичний, із чітким патріотичним акцентом. Кліп «Люблю» знятий за участі військового оркестру Державної спеціальної служби транспорту і став одним із найяскравіших прикладів сучасної патріотичної естетики.
У вересні 2024 року разом зі Златою Огнєвіч вона виступила для прикордонників на Волині в рамках благодійного туру «6992 кілометри державного кордону». Такі концерти стали частиною її роботи — не епізодичною акцією, а постійною практикою. Голос, який раніше звучав у палацах, тепер лунав там, де його найбільше потребували.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли військові після виступу писали, що саме її пісні допомагали триматися під час важких чергувань. Це не рекламний слоган — це реальні повідомлення, які артистка отримувала і зберігала.
Багатогранність: режисура, викладання, поезія
Анастасія не обмежується співом. Вона продовжує викладати вокал у КМАЕЦМ, передаючи студентам не лише техніку дихання чи постановку звуку, а й розуміння, чому українська пісня має звучати сьогодні саме так. Її заняття поєднують класичні підходи з сучасними вимогами сцени.
Режисерський досвід допомагає бачити концерт як цілісну історію, а не набір номерів. Актриса й модель дають розуміння камери й світла. Поезія, яку вона пише з молодості, стає основою власних текстів. Усе це створює рідкісну комбінацію: артистку, яка може і написати пісню, і поставити її, і виконати, і навчити іншого робити те саме.
За моїм досвідом прослуховування її треків протягом останнього року помітно, як голос став вільнішим. Якщо раніше в ньому відчувався вплив наставника, то зараз з’явилася власна інтонація — м’якша в баладах і гостріша в патріотичних композиціях.
Музичний стиль: народна душа в сучасному одязі
Стиль Анастасії Лавриненко важко вписати в один жанр. В основі лежить українська пісенна традиція — мелодичні ходи, які нагадують народні пісні, але аранжування сучасні, з елементами попу й легкої електроніки. Бандура не завжди звучить прямо, але її присутність відчувається в гармонії.
Голос — драматичне сопрано з теплою серединою й здатністю до сильних кульмінацій. У «Нічці» він майже шепоче, у «Не однаково мені» набирає сили. Ця гнучкість дозволяє працювати з різним матеріалом: від лірики про кохання до текстів, написаних на слова Тараса Шевченка.
Порівняно з багатьма сучасними українськими виконавицями Анастасія менше орієнтується на західні тренди і більше — на внутрішній діалог із національною традицією. Це робить її музику впізнаваною навіть без імені в титрах.
Поширені помилки в сприйнятті її кар’єри
- Вважати її лише «співачкою Іво Бобула». Так, співпраця була довгою й важливою, але вона ніколи не була лише бек-вокалісткою. Режисура, власні пісні й викладання існували паралельно.
- Зводити творчість до патріотичних треків. Патріотизм — важлива частина, але не єдина. Ліричні балади й особисті пісні займають значне місце в репертуарі.
- Ігнорувати викладацьку роботу. Для багатьох студентів КМАЕЦМ саме вона стала тим викладачем, який показав, що українська естрада може бути сучасною без втрати коренів.
- Очікувати миттєвого мейнстріму. Її шлях — поступовий. Вона будує аудиторію через живі виступи й щирість, а не через алгоритми соцмереж.
Ці помилки часто виникають через поверхневе знайомство з матеріалом. Коли слухач чує лише один трек або бачить лише один період, картина спотворюється.
Питання, які найчастіше ставлять шанувальники
Де можна послухати всі її пісні?
Основний канал — YouTube-акаунт Anastasia Lavrinenko. Там зібрані як ранні роботи, так і нові сингли 2025 року. Окремі треки доступні на музичних платформах під ім’ям AnLav.
Чи планує вона великий сольний концерт?
Станом на середину 2026 року публічних анонсів великого туру немає, але вона регулярно з’являється на благодійних і тематичних подіях. Слідкувати варто за її соціальними мережами.
Чи пише вона тексти сама?
Так, частина матеріалів — авторська. Вона також працює з відомими поетами, але власна поезія залишається важливим джерелом.
Як потрапити на її вокальні заняття?
Через Київську муніципальну академію естрадного та циркового мистецтва. Набір відбувається за правилами закладу.
Чи співпрацює вона зараз з іншими артистами?
Після 2025 року акцент змістився на сольні проєкти, хоча разові спільні виступи з колегами тривають.
Чек-лист для тих, хто хоче глибше пізнати творчість
- Прослухайте «Це я» — один із ранніх треків, який показує голос до великої співпраці.
- Порівняйте «Берег любові» з Іво Бобулом і сольну «Нічку» — відчуйте різницю в інтонації.
- Подивіться кліп «Не однаково мені» з військовим оркестром — зверніть увагу на візуальний ряд.
- Знайдіть інтерв’ю 2018–2019 років, де вона розповідає про Херсон і переїзд.
- Перевірте актуальні анонси благодійних концертів — її присутність там часта.
Цей список допомагає не лише послухати, а й зрозуміти логіку розвитку.
2026 рік: тиха присутність і постійна робота
Станом на літо 2026 року Анастасія Лавриненко не прагне гучних заголовків. Вона викладає, записує новий матеріал, виступає там, де її голос потрібен, і зберігає зв’язок із тими, хто слухав її ще на початку шляху. Херсонські корені, київська освіта, роки партнерства й самостійність сплелися в одну лінію, яка продовжується.
Її історія нагадує, що українська сцена тримається не лише на зірках першої величини. Вона тримається на тих, хто щодня працює з голосом, текстом і глядачем — і робить це чесно. Анастасія Лавриненко належить саме до таких митців.
