Петро Вескляров, відомий мільйонам як Дід Панас, став уособленням теплого, щирого українського дитинства радянської епохи. Його лагідний голос, вишиванка та фраза «Вмощуйтеся зручненько та слухайте уважненько» супроводжували вечори тисяч сімей, даруючи казки, які заспокоювали, виховували й просто радували. Актор театру, кіно та телебачення, він поєднав у собі долю людини, що пережила війну, полон і цензуру, з образом доброго діда, який став частиною культурної спадщини України.
Для початківців це знайомство з іконою дитячого телебачення, а для просунутих — глибоке занурення в історію людини, яка зберегла українську ідентичність у складні часи. Його шлях показує, як талант і щирість долають перешкоди, а образ Діда Панаса продовжує жити в пам’яті поколінь.
Корені таланту: від Тального до професійної сцени
Петро Юхимович Вескляров (справжнє ім’я — Пінхас Хаїмович Векслер) народився 10 червня 1911 року в Тальному на Черкащині в небагатій єврейській родині. Батько працював муляром, життя було скромним. Хлопець рано захопився театром — у місцевому драматичному гуртку його помітили артисти Черкаського робітничо-селянського театру й запросили до професійної трупи. З 1932 по 1940 рік він грав на сцені, набираючись досвіду в ролях, які вимагали глибини й щирості.
Війна перервала мирне життя. Мобілізований до військового театру Південно-Західного фронту, Вескляров потрапив в оточення й полон. Щоб вижити, він змінив прізвище на Вескляров, використавши нетипову для єврея зовнішність і досконалу українську мову. Ця зміна врятувала йому життя, але стала частиною складної ідентичності — єврей за походженням, українець за духом. Після війни він працював на залізниці в Києві, організовував самодіяльні вистави, а з 1946 року оселився в Луцьку, де до 1959-го служив у Волинському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка. Там розквітнув його талант: Городничий у «Ревізорі», Микола Задорожній в «Украденому щасті», Командор у «Камінному господарі» Лесі Українки.
Для початківців важливо зрозуміти: Вескляров не закінчував спеціальних вишів — він був самоуком, якого вела пристрасть і природна харизма. Просунуті читачі оцінять, як цей шлях від аматорства до майстерності віддзеркалює український театральний рух тих часів, де талант часто перемагав відсутність формальної освіти.
Війна, виживання та переїзд до Києва: актор другого плану з сильним характером
Повсякденне життя після війни не було легким. У Луцьку Вескляров одружився, народився син Богдан. Але шлюб розпався, і актор поїхав до Києва сам. У 1959 році його помітили режисери кіностудії імені Довженка. Дебют у «Олексі Довбуші» (дід Петрія) відкрив двері — того ж року він знявся в п’яти стрічках. Загалом фільмографія налічує близько 50 робіт, переважно ролі другого плану, але запам’ятовувані: дядько Лев у «Лісовій пісні», пан Ректор у «Вії», батько Будулая в «Цигані», Рижков у «Гадюці».
Ці ролі демонстрували його вміння створювати живі, колоритні образи простих людей — селян, дідів, робітників. Для просунутих: Вескляров працював у епоху соцреалізму, але в його грі відчувалася щира народність, яка іноді межувала з «націоналізмом» в очах цензури. Початківцям цікаво: саме ці другорядні ролі підготували ґрунт для головної — телевізійної.
Народження Діда Панаса: від радіо до телевізійної легенди
У 1962 році українське радіо шукало заміну Габріелю Нелідову для програми «Казки дідуся Панаса». На кастингу з понад 200 претендентів переміг 51-річний Вескляров завдяки голосу та манері оповіді. Спочатку підміна, а з 1964-го — повноцінний ведучий. Коли формат перейшов на телебачення (кінець 1960-х — «На добраніч, діти»), Дід Панас у вишиванці став візуальним символом.
Він читав казки живцем, часто імпровізував, додавав народні мотиви, писав тексти сам. Програма виходила щоп’ятниці о 20:45, збираючи біля екранів цілі сім’ї. Атрибути — вишиванка, тепле звернення «Добрий вечір вам, малятка, любі хлопчики й дівчатка», плюшевий Бровко — створювали затишок. Програма тривала до 1986–1988 років, переживши спроби заміни через «націоналізм» (вишиванка та українські казки дратували керівництво). Глядачі захищали його листами.
Міфи та реальність: розвінчання легенд навколо Діда Панаса
Найпоширеніший міф — фраза «Отака х**ня, малята» після ефіру. Доказів немає, записи майже не збереглися, колеги (наприклад, Володимир Заманський) заперечують, що Вескляров вживав лайку чи пив перед ефіром. Це класичний фольклорний мем, народжений любов’ю до персонажа.
Інший міф — про повну ізоляцію. Насправді актор підтримував контакти, їздив на зустрічі. Він переживав цензуру, але зберігав щирість. Поширені помилки: вважати його лише «дитячим дідом» — ігноруючи театральну та кінокар’єру; або романтизувати біографію, забуваючи про особисті драми (розлучення, втрати родичів).
Чому не варто поширювати неперевірені історії? Вони розмивають справжню цінність — талант людини, яка в складні часи дарувала добро через екран.
Культурний феномен: вплив на покоління та порівняння з сучасністю
Дід Панас сформував уявлення про добро, справедливість і українську традицію для кількох поколінь. У часи дефіциту й цензури його казки були острівцем тепла. Сьогодні, порівнюючи з сучасними дитячими шоу (анімація, гаджети, швидкий монтаж), його формат вражає простотою й глибиною. Ніяких спецефектів — лише голос, вираз обличчя та уява дитини.
Для початківців: подивіться збережені випуски — відчуєте атмосферу. Для просунутих: це приклад, як один актор став культурним явищем, подібно до радянських казкарів, але з сильним українським акцентом. Його спадщина живе в мемах, згадках і бажанні сучасних батьків повертати «повільне» виховання.
Міні-кейс з практики. У нашій роботі з архівними матеріалами ми стикалися з випадком, коли старше покоління, переглядаючи рідкісний запис 1984 року, згадувало, як казки допомагали засинати в часи тривог. Одна жінка поділилася: «Після ефіру дитина спала спокійно, а ми знали — все буде добре». Такі історії показують реальний емоційний вплив.
Поширені помилки та як їх уникати при вивченні спадщини
- Ігнорування театрального періоду — Дід Панас не виник з нізвідки, а виріс із десятилітньої сценічної практики.
- Перебільшення міфів — фокусуйтеся на фактах: зміна прізвища через війну, відданість українській мові.
- Зведення до одного образу — актор знявся в десятках фільмів, зіграв класику на сцені.
- Забування контексту — цензура 1970-х робила його вишиванку актом опору.
FAQ: найчастіші питання про Діда Петра актора
Чи дійсно Дід Панас матюкався в ефірі?
Немає достовірних записів чи одностайних свідчень. Більшість колег заперечують.
Скільки фільмів зняв Петро Вескляров?
Близько 50, переважно ролі другого плану на кіностудії Довженка.
Чому його звільнили з програми?
Офіційно — пенсійний вік, але були спроби через «націоналізм». Глядачі повертали його листами.
Де похований?
Прах у колумбарії Байкового кладовища в Києві.
Чи є записи програм?
Збереглося дуже мало — більшість ефірів були прямими.
Сезонність спадщини та регіональна специфіка
Образ Діда Панаса особливо сильний на Черкащині (Тальне) та Волині (Луцьк), де він працював. У сучасній Україні його згадують під час свят, у шкільних програмах чи ностальгічних вечорах. Взимку, біля ялинки, казки звучать особливо затишно — традиція, яка не залежить від сезону, але оживає в сімейному колі.
Петро Вескляров помер 5 січня 1994 року в Києві. Його життя — приклад стійкості, а образ Діда Панаса — подарунок поколінням. Сьогодні, коли діти оточені гаджетами, повернення до таких простих, щирих історій нагадує про вічні цінності: тепло, уяву та доброту. Ця легенда продовжує жити, надихаючи нових розповідачів і глядачів.
