Мохаммад Захур народився в Карачі 1 серпня 1955 року і вже понад півстоліття пов’язаний з Україною. Британський громадянин пакистанського походження, засновник ISTIL Group, колишній видавець Kyiv Post і співзасновник музичної премії YUNA став одним із найуспішніших іноземних інвесторів у країні. Його історія — це не просто бізнес-успіх, а приклад того, як стипендія, знання металургії та вміння бачити можливості в хаосі постсовєтської економіки перетворюють життя.
Сьогодні, у 2026 році, Захур залишається активним філантропом, підтримує Україну під час війни і продовжує керувати диверсифікованою групою компаній. Його статки оцінюють у діапазоні від кількох сотень мільйонів до близько мільярда доларів, а ім’я міцно асоціюється як із великим бізнесом, так і з допомогою дітям та армії.
Ця стаття розкриває не лише сухі факти біографії, а й механізми, завдяки яким іноземний студент став «українським мінігархом», а також показує, як його досвід може бути корисним тим, хто цікавиться інвестиціями, медіа чи благодійністю в Україні.
З Карачі до Донецька: стипендія, яка змінила все
У родині державного службовця в Карачі хлопець ріс активним і багатостороннім. Крикет, хокей на траві, баскетбол, теніс, легка атлетика, спів і колекціонування марок — усе це формувало характер, у якому поєднувалися дисципліна і цікавість до світу. У 1974 році, коли йому було лише 19, Пакистан надав державну стипендію для навчання в Радянському Союзі. Мохаммад обрав металургію і вирушив до Донецького політехнічного інституту (нині Донецький національний технічний університет).
П’ять років у Донецьку стали не просто освітою. Він опанував українську та російську, зрозумів радянську систему виробництва і, що важливіше, закохався в країну. Після закінчення інституту за контрактом відпрацював на Pakistan Steel, але вже в середині 1980-х перебрався до Москви. Там очолив Пакистанський торговий дім, а згодом створив компанію MetalsRussia — гонконгську фірму, яка торгувала сталлю з країн СНД.
Саме цей досвід став фундаментом. Коли Радянський Союз розпався, Захур уже знав, де купувати метал дешево і куди його продавати. У 2007 році він навіть захистив кандидатську дисертацію в рідному університеті на тему вдосконалення калібровок валків для трубних заготівель. Науковий ступінь підкреслив: він не просто трейдер, а людина, яка розуміє виробництво зсередини.
Сталева імперія ISTIL: від трейдингу до мільярдного продажу
У 1990-х Захур створив ISTIL Group (International Steel and Tube Industries Limited). Компанія швидко вийшла за межі торгівлі. У 1996 році він придбав Донецький електросталеплавний завод і вклав у його модернізацію понад 150 мільйонів доларів. Завод став одним із найсучасніших у СНД. Паралельно ISTIL розширювала присутність у Гонконгу, Сінгапурі, Таїланді, ОАЕ, Пакистані, Ірані, Великій Британії та Північній Америці.
Пік настав у 2008–2009 роках. На хвилі високих цін на метал Захур продав донецький актив російському бізнесмену Вадиму Варшавському. Суму оцінюють у діапазоні від 700 мільйонів до 1 мільярда доларів. Це рішення виявилося стратегічно правильним: незабаром регіон поринув у конфлікт, а завод опинився на окупованій території.
Після продажу сталевого бізнесу ISTIL Group різко диверсифікувалася. Нерухомість, готельний бізнес (придбання готелю «Лейпциг» у Києві за близько 36 мільйонів доларів), виробництво пластику, вуглепереробка, кіно і телебачення — портфель став значно ширшим. За оцінками самого Захура, загальні інвестиції групи в Україну перевищили 400 мільйонів доларів.
Медіа, музика і публічний вплив: Kyiv Post та YUNA
У 2009 році Захур придбав англомовну газету Kyiv Post у її засновника Джеда Сандена за 1,1 мільйона доларів. Протягом дев’яти років він був видавцем і активно відстоював незалежну журналістику. У 2018 році газету продали одеському бізнесменові Аднану Ківану приблизно за 3,5–5 мільйонів доларів. За цей період видання зміцнило репутацію головного англомовного джерела новин про Україну.
Паралельно у 2011 році Захур став одним із співзасновників Національної музичної премії YUNA — українського аналога «Греммі». Премія швидко здобула авторитет серед артистів і публіки. Сам бізнесмен неодноразово з’являвся на сцені, вручаючи нагороди. Цей проєкт показав, що його інтерес до України виходить далеко за межі прибутку: він підтримував культуру в країні, яка тільки формувала сучасну ідентичність.
Окремо варто згадати спробу вийти на ринок телебачення. У 2011 році була запущена супутникова платформа Xtra TV, яку згодом продали. Хоча не всі медійні проєкти виявилися однаково успішними, вони демонстрували готовність інвестувати в сфери з довгостроковою перспективою.
Благодійність і війна: коли бізнесмен стає волонтером
Ще до 2022 року Захур і його тодішня дружина Камалія створили благодійний фонд Kamaliya & Mohammad Zahoor Charitable Foundation. Щорічні вечори Святого Миколая збирали кошти для дітей. У 2017 році лише на одному заході вдалося зібрати 50 тисяч доларів на обладнання для Центру дитячої кардіології в Києві. Фонд підтримував дитячі будинки, допомагав після землетрусів у Пакистані, фінансував реставрацію Одеського театру опери та балету.
З початком повномасштабного вторгнення Росії діяльність різко активізувалася. Захур, перебуваючи переважно в Лондоні, організовував евакуацію біженців до Великої Британії та країн Європи, створював фонди в Польщі та Німеччині, надсилав гуманітарну допомогу. За словами Камалії, він також долучився до придбання двох винищувачів для Збройних сил України. Хоча офіційного підтвердження від Міноборони публічно не було, сам факт такої заяви свідчить про масштаб залученості.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли іноземний інвестор після початку війни не лише зберігав активи, а й збільшував гуманітарну підтримку. Саме такий підхід демонструє Захур: він неодноразово наголошував, що Україна для нього — друга батьківщина, і залишати її в біді він не збирається.
За оцінками різних джерел, загальна сума допомоги, яку Захур і пов’язані з ним структури надали з 2022 року, сягає десятків мільйонів фунтів стерлінгів, включаючи логістику, житло для біженців і пряму підтримку військових потреб.
Особисте життя: двадцять років із Камалією і життя після розлучення
У 2003 році Мохаммад Захур одружився з українською співачкою Наталією Шмаренковою, відомою як Камалія. Шлюб тривав рівно двадцять років. У 2013 році народилися близнюки — Арабелла та Мірабелла. Від першого шлюбу в Захура є син Арман і донька Таня. Сім’я вела яскраве публічне життя: з’являлася на червоних доріжках, брала участь у британському реаліті-шоу Meet the Russians у 2013 році.
У квітні 2023 року пара оголосила про розлучення. Процес пройшов без гучних скандалів. Захур продовжує фінансово підтримувати колишню дружину і спільно виховувати доньок. Станом на 2026 рік вони зберігають дружні стосунки, інколи з’являються разом на публічних заходах і підкреслюють, що діти залишаються пріоритетом.
Цей етап життя показує важливу рису характеру бізнесмена: навіть у особистих питаннях він намагається діяти прагматично і з повагою до колишнього партнера.
Поширені міфи про Мохаммада Захура
- «Він просто «купив» собі місце в українській еліті». Насправді шлях починався з технічної освіти і торгівлі сталлю в 1990-х, коли ризики були величезними. Мільярдний продаж заводу — результат багаторічної роботи, а не політичних зв’язків.
- «Усі іноземні інвестори в Україні — олігархи старого типу». Захур ніколи не входив до класичних українських фінансово-промислових груп. Його модель ближча до західного диверсифікованого холдингу.
- «Після розлучення з Камалією він відійшов від України». Навпаки, саме після 2022 року його публічна підтримка країни стала помітнішою.
- «Статки повністю втрачені через війну». Хоча активи в Донецьку та частині київської нерухомості постраждали, група продовжує працювати і шукати нові ніші, зокрема в аграрному секторі та відновленні інфраструктури.
Ці уявлення часто виникають через поверхневе висвітлення в таблоїдах. Реальність складніша і цікавіша.
Питання, які найчастіше шукають читачі
Скільки зараз складають статки Мохаммада Захура?
Точної публічної оцінки немає. Історично називали цифри від 300 мільйонів до понад 1 мільярда доларів. Після продажу сталевого активу і втрат від війни реальна сума, ймовірно, ближча до середньої частини цього діапазону.
Чи має Захур українське громадянство?
Ні. Він громадянин Великої Британії та Пакистану. Проте більшу частину дорослого життя провів в Україні і вважає її своєю другою батьківщиною.
Які бізнеси ISTIL Group ведуть зараз?
Нерухомість, готельний сектор, окремі виробничі активи, консультації щодо залучення робочої сили з Азії для відбудови України. Нові великі інвестиції тимчасово призупинені через війну.
Чи правда, що він купив винищувачі для ЗСУ?
Камалія публічно заявляла про це. Офіційного підтвердження від українських військових структур у відкритих джерелах немає, проте сам факт такої заяви свідчить про рівень залученості сім’ї.
Що далі: плани на повоєнну Україну
У інтерв’ю останніх років Захур неодноразово говорив про необхідність готувати трудові ресурси для відбудови. ISTIL Group має досвід постачання робітників з Пакистану, Індії, Бангладеш до країн Перської затоки і може використати ці канали для України. Окремо він цікавиться аграрним сектором (зокрема вирощуванням лохини) та можливим виробництвом медичного канабісу.
За моїм досвідом спостереження за іноземними інвесторами в Україні протягом останніх років, саме ті, хто не втік у 2022-му, а продовжив підтримувати країну, матимуть найкращі позиції після перемоги. Мохаммад Захур належить саме до цієї категорії.
Його історія залишається живою ілюстрацією того, як освіта, витривалість і справжня прихильність до країни можуть створити не лише бізнес-імперію, а й стійкий публічний слід. У 2026 році, коли Україні потрібні і інвестиції, і історії успіху, приклад пакистанського студента з Донецька звучить особливо актуально.
