Анастасія Лавриненко — співачка, режисерка й викладачка вокалу, чий шлях від херсонських берегів до київських залів став прикладом наполегливої роботи з голосом і національною ідентичністю. Народжена 8 червня 1992 року, вона виросла на бандурі й фортепіано, а згодом стала ученицею та творчою партнеркою Іво Бобула. Сьогодні під псевдонімом AnLav вона випускає сольні сингли, співпрацює з військовими оркестрами й передає досвід студентам Київської муніципальної академії естрадного та циркового мистецтва.
Її творчість поєднує народні інтонації з сучасним поп-звучанням, а тексти часто звертаються до кохання, пам’яті про дім і підтримки захисників. У 2025 році вийшли сингли «Нічка» та «Не однаково мені», а кліп з оркестром Державної спеціальної служби транспорту став символом нової патріотичної естетики. За моїм досвідом спостереження за українською естрадою останніх років, саме такі артисти, що працюють і на сцені, і в тилу, формують справжню живу культуру.
Херсон 1990-х років дихав лиманами, козацькими легендами й особливою південною мелодією. Саме в цьому місті 8 червня 1992 року народилася Анастасія Володимирівна Лавриненко. Родина не була музичною династією, але творчість там цінували. Дівчинка рано сіла за фортепіано, а бандура стала для неї не просто інструментом, а другою душею. Мелодії, які вона грала, уже тоді несли в собі відлуння степу й Дніпра.
Переїзд до Києва став природним продовженням внутрішньої потреби. Столиця відкрила професійну освіту. У 2015 році Анастасія здобула спеціальність режисера в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва. Через два роки завершила магістратуру з музичного мистецтва. Її викладачем з вокалу став сам Іво Бобул — легенда української естради. Ця зустріч змінила все. Від учениці вона поступово перетворилася на творчу партнерку, з якою Бобул працював понад десять років.
Роки спільної роботи були насиченими й багатогранними. Анастасія виступала на концертах Іво Бобула з 2014 року, а згодом узяла на себе режисуру. Вона стала головною режисеркою його сольного концерту «Liberta» в Палаці «Україна». Дуети «Пізня зустріч» і «Берег любові» звучали на сценах по всій країні. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли молода артистка бере на себе не лише вокал, а й повну постановку великого концерту — і саме так зробила Анастасія. Це вимагало і художнього бачення, і вміння працювати з великою командою, і глибокого розуміння матеріалу.
Співпраця завершилася у 2025 році. Причини були особистими, і публічні коментарі навколо цього лише підтвердили, наскільки тісно творчість і життя можуть переплітатися. Після цього Анастасія відкрила нову сторінку — соло-кар’єру під псевдонімом AnLav.
2025 рік став переломним. 11 березня вийшов сингл «Нічка» на лейблі Muzika UA Publish. Ніжна поп-балада про київську весну, цвіт каштанів, дніпровську хвилю й молодість одразу знайшла відгук. Текст і мелодія створюють відчуття мирного часу, якого багато хто зараз особливо потребує. Невдовзі з’явився трек «Не однаково мені» — на слова Тараса Шевченка з музикою самої Анастасії. Кліп зняли за участі Концертного військового оркестру 194-ї окремої понтонно-мостової бригади Державної спеціальної служби транспорту. Презентація відбулася в День Збройних Сил України. Пісня стала гімном тих, хто взяв зброю, щоб захистити свій народ.
Окрім сцени Анастасія викладає вокал у тій самій академії, де колись навчалася сама. Вона передає студентам не лише техніку дихання чи постановку голосу, а й розуміння, як українська пісня може звучати сучасно, не втрачаючи коренів. Багато хто з учнів згадує, що саме її заняття допомогли знайти власний тембр і впевненість. Для початківців вона радить починати з простого: щоденні вправи на дихання, роботу з дзеркалом і запис власного голосу. Досвідченим співакам пропонує глибше працювати з текстом і емоційним наповненням.
Кар’єра будь-якої артистки обростає міфами. Один із найпоширеніших — що успіх приходить лише через «правильні» знайомства. Анастасія доводить протилежне: довгі роки навчання, репетиції, режисерська робота й готовність починати спочатку після завершення співпраці з Бобулом. Інший міф — що патріотичні пісні обов’язково мають бути гучними й пафосними. Її «Не однаково мені» звучить стримано, майже камерно, але саме ця стриманість робить її сильною. Третій міф стосується «легкого» життя на сцені. Реальність — це години занять, робота з оркестрами, логістика турів і постійна самодисципліна.
Ось короткий чек-лист для тих, хто хоче йти подібним шляхом:
- Опануйте інструмент або базову вокальну техніку до професійного рівня.
- Знайдіть викладача, який не лише вчить співати, а й розуміє національну традицію.
- Беріть участь у концертах як гість — навіть невеликі сцени дають досвід.
- Вчіться режисурі: вміння поставити номер відкриває більше можливостей.
- Не бійтеся починати соло, коли прийде час.
- Зберігайте зв’язок із аудиторією через соціальні мережі й живі зустрічі.
- Підтримуйте захисників — мистецтво під час війни має додатковий сенс.
Питання, які найчастіше виникають у слухачів і молодих артистів:
Чи можна поєднати викладання й активну сцену? Так, Анастасія доводить, що це можливо, якщо чітко розподіляти час і енергію.
Чому багато її пісень звертаються до класичних текстів? Тому що Шевченко й народна традиція дають міцний фундамент, на якому можна будувати сучасне звучання.
Де слухати нові треки? На всіх основних стрімінгових платформах під іменем Анастасія Лавриненко (AnLav).
Як вона ставиться до роботи з військовими колективами? Як до природного продовження своєї місії — мистецтво має підтримувати тих, хто захищає країну.
Які плани на найближчі роки? Продовжувати сольну творчість, викладати й шукати нові формати, зокрема симфонічні аранжування.
Анастасія Лавриненко сьогодні — це не лише голос, що звучить зі сцени. Це людина, яка пройшла шлях від херсонської дівчинки з бандурою до режисерки великих концертів і авторки пісень, що лунають для захисників. Її історія нагадує, що українська естрада здатна бути і ніжною, і сильною водночас. І що справжня творчість завжди залишається діалогом між корінням і сучасністю.
