Михайло Діанов увійшов в історію не гучними промовами чи політичними заявами, а одним фото. На ньому — виснажений морський піхотинець із металевим фіксатором на розтрощеній руці, який усміхається і показує знак перемоги. Це зображення з підвалів «Азовсталі» облетіло світ у травні 2022-го і стало символом української стійкості. Сьогодні, у 2026 році, 46-річний тернополянин будує дім біля озера, працює в поліції й каже, що війна — лише частина життя, яку вже можна згадувати без надриву.
Його шлях — від музичної школи й рок-гурту до п’яти років на лінії зіткнення, полону й повернення. Він відмовився від інвалідності, передав зібрані на лікування мільйони на фронт і знайшов нове кохання. Ця історія про людину, яка вміє обирати, як жити, навіть коли смерть вирішує все за нього.
Дитинство в Тернополі: бідність, музика й болгарське коріння
Михайло Олександрович Діанов народився 1 травня 1980 року в Тернополі. Батько — болгарин, мама має кавказьке коріння (дагестанське або чеченське). У сім’ї було семеро дітей, жили у трьох кімнатах разом із дідусем і бабусею. 1990-ті запам’яталися борги, позичена сіль і постійна економія. Батько втратив роботу, матері не платили, але родина трималася.
Він закінчив Тернопільську музичну школу № 1 імені Василя Барвінського по класу фортепіано. Потім — професійно-технічне училище № 11. Разом із друзями створив рок-гурт «Особистий підпис». Грати на гітарі любив більше, ніж на фортепіано. Пізніше, уже після поранення, гітара стане одним із способів розробляти травмовану руку. Улюбленим спортом був більярд — точність удару, концентрація, контроль.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли людина з подібним дитинством вибирала тихе цивільне життя. Михайло обрав інше. Він каже, що завжди шукав себе. Сьогодні в нього світло-сіро-блакитні очі, коротко підстрижена борода з сивиною. На «Азовсталі» він був чорний від сажі — саме тому на знаменитому фото здавався таким темним.
Як «відкосив» від армії, а потім воював п’ять років
У 2014 році Михайло сам прийшов до військкомату. Раніше він «косив» від строкової служби через медичні довідки. Лікарі довго не вірили, що він здоровий. У січні 2015-го його все ж мобілізували. Перший контракт — 79-та окрема десантно-штурмова бригада. Прослужив рік, повернувся до Тернополя у відпустку, а потім перейшов до 36-ї окремої бригади морської піхоти.
На лінії зіткнення він провів близько п’яти років. Був бойовим командиром, головним сержантом гранатометників. Підписував контракт за контрактом. Друзі згадують: він умів ремонтувати механізми — навички шиття й ремонту взуття з училища стали в пригоді. Не любив штабну роботу. Коли після поранення пропонували місце в ТЦК, відмовився: «Ловити ухилянтів для мене принизливо».
Повномасштабне вторгнення застало його під Маріуполем. Менш ніж за три місяці боїв він прожив роки.
Азовсталь: поранення, «сталевий погляд» і знак перемоги
У квітні 2022-го Михайло отримав три кульові поранення — у руку й ноги. Кістку руки розтрощило. Поставили зовнішній фіксатор. Незважаючи на це, він продовжував нести службу. Фіксатор зігнувся, потім зламався. Рани гнили, кістки не зросталися. У підвалах «Азовсталі» пив чай, коли Дмитро Козацький («Орест») попросив сфотографувати поранених. Михайло показав пальцями знак перемоги: «Якщо вмирати — то з музикою».
Фото розлетілося миттєво. Родина вперше побачила, що він живий. Сам Михайло дізнався про свою популярність уже в полоні — російські охоронці в Оленівці впізнавали його й казали, що честь стояти поруч.
У травні 2022-го захисники вийшли з «Азовсталі». Михайло потрапив у полон. Чотири місяці. Схуд на 40 кілограмів. Фіксатор виривали іржавими щипцями без знеболення. Не вистачало 4 сантиметрів кістки. У голові грав Бетховен — як у героя «Втечі з Шоушенка». Марив солодощами. Після звільнення мама спекла улюблений торт «Курортний». З’їв шматок — і більше солодкого не хотів.
21 вересня 2022 року його обміняли разом із 214 іншими. Він повернувся дуже виснаженим, але морально сильним. «Я ходжу і дихаю чистим вільним повітрям», — сказав тоді.
Відновлення: операції, відмова від інвалідності й передача мільйонів
Гроші на лікування зібрали швидко — понад 23 мільйони гривень. Михайло майже все передав на фронт: РЕБи, Starlink для 36-ї бригади, протезування побратимів. Собі купив гладкоствольну рушницю, щоб стріляти по мішенях.
Операцію на руці зробили в США: з таза взяли кістку, поставили пластини. У Києві пластини знімали через інфекцію. Фізіотерапевтів він відмовився — боляче. Розробляє руку сам: гітара, спінінг, стрільба з лука. Пальці повністю не відновляться. Рука коротша. Він не оформлював інвалідність: «Травма — не хвороба».
Комісували в 2023-му. Пропонували штабну роботу — відмовився. 1 травня 2025 року, у день 45-річчя, став співробітником Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. Працює з патрульними дронами, допомагає ветеранам адаптуватися. «Це мій новий фронт. Злочинність — один із видів зла», — пояснює.
Зараз будує будинок і майстерню з металообробки біля Тернопільського озера. Мріяв про це ще в полоні. Дім звичайний — просторі кімнати, можливо, більярдний стіл, вівчарка у дворі. Без городу. Новосілля планував на кінець 2025-го.
Особисте життя: два шлюби, донька й нове кохання
Перший шлюб із Ольгою розпався 2011 року. Донька Катерина — зараз їй близько 25. Після повернення з полону вони знову зблизилися на якийсь час. У 2025-му Михайло одружився вдруге — з Мирославою. Зустрілися восени 2024-го. Вона працює в обленерго, має сина Богдана від першого шлюбу. На 10 днів молодша. «Люди одного часу, з одного міста, однієї музики», — каже Михайло. Пропозицію зробив через півтора місяці. Одружилися 5 липня 2025-го. Поки винаймають квартиру, бо будинок ще не готовий.
Він клявся, що більше не одружуватиметься. Але зустрів свою людину.
Нагороди та визнання
| Нагорода | Дата | Підстава |
|---|---|---|
| Орден «За мужність» III ступеня | 19 квітня 2022 | Бої в Маріуполі |
| Орден «За мужність» II ступеня | 14 жовтня 2022 | Оборона «Азовсталі» |
| Почесний громадянин Тернополя | 2022 | Захист України |
| Лауреат «Людина року-2022» на Тернопільщині | 2022 | Громадське визнання |
Джерело даних: офіційні укази Президента України та рішення Тернопільської міської ради.
Він також отримав нагрудні знаки «Учасник АТО», «За взірцевість у військовій службі» та «За зразкову службу». Підтримав проєкт «Дитинство без війни», переказавши 400 тисяч гривень на евакуацію дітей-сиріт.
Поширені міфи про Михайла Діанова
- «Він був «азовцем»» — ні. Служив у 36-й бригаді морської піхоти. Фото зробив боєць «Азову» Козацький, але підрозділ інший.
- «Після полону він зламався» — навпаки. Відмовився від інвалідності, пішов у поліцію, будує дім, одружився.
- «Він хотів політику чи волонтерство» — категорично ні. Не любить публічності в такому форматі. Працює тихо.
- «Роман з Поляковою» — чутки. Реальне кохання — Мирослава з Тернополя.
Ці міфи виникають через швидку славу. Михайло сам каже, що слава — випадковість. Головне — як ти живеш далі.
Питання, які найчастіше шукають про Михайла Діанова
Де зараз Михайло Діанов?
У Тернополі. Працює в Головному управлінні Нацполіції, будує будинок і майстерню біля озера.
Чи одружений?
Так, з 5 липня 2025 року. Дружина — Мирослава. Є донька Катерина від першого шлюбу.
Чи відновилася рука?
Частково. Кістку відновили, але рухомість пальців обмежена. Він розробляє її самостійно.
Чому він відмовився від інвалідності?
Вважає, що травма не робить його інвалідом. Хоче працювати повноцінно.
Чи підтримує зв’язок із побратимами з «Азовсталі»?
Майже ні. «Про що говорити? Я тепер не військовий».
Сьогодні Михайло Діанов — не лише герой одного фото. Він людина, яка після пекла будує звичайне життя: з музикою, майстернею, коханою й планами на онуків. Його історія нагадує: сила — не в тому, щоб не падати. А в тому, щоб вставати й вирішувати, як жити далі.
