Олександр Саюн увійшов у свідомість українців ще підлітком — з яскравими емоційними спалахами, нестримним співом і фразами, які розлетілися мережею. Сьогодні цей самий чоловік стоїть перед камерою з упевненим голосом, знімає репортажі з місця подій і говорить про журналістику як місток між владою та людьми.
Його шлях — це не просто зміна зовнішності чи професії. Це історія про те, як дитина з київської комуналки, яку експерти колись пророкували «важке майбутнє», перетворила свої слабкості на силу і стала частиною українського медіапростору під час війни.
Київська комуналка, батьки-науковці і хлопчик, який керував родиною
У спальному районі Києва, у звичайній комунальній квартирі, жили Костянтин і Тетяна Саюн разом із сином Олександром. Батько працював науковим співробітником, мати — спокійна й лагідна жінка, яка майже завжди ставала на бік сина. Саме ця м’якість і стала причиною того, що одинадцятирічний Сашко фактично диктував правила в домі.
Він не мив посуд, не допомагав по господарству, проводив години за комп’ютером і телевізором. Будь-яка відмова викликала істерику. Батьки виконували накази беззаперечно — від купівлі улюблених солодощів до терпіння «концертів», під час яких хлопчик співав російські пісні з надривом. У родині майже не було друзів Сашка. Його світ обмежувався батьками й улюбленою собакою.
Лікарі вже тоді фіксували першу стадію ожиріння. Хлопчик важив значно більше за норму, а експерти проєкту пізніше показували батькам цифровий прогноз: до сорока років така траєкторія могла призвести до серйозних проблем зі здоров’ям. Проте в той момент родина жила в режимі «аби тільки не кричав».
За моїм досвідом спостереження за подібними історіями, саме така надмірна опіка часто створює замкнене коло: дитина відчуває всевладність, а батьки — безсилля.
Шоу, яке стало поворотною точкою
У 2011–2012 роках родина Саюн потрапила до першого сезону реаліті «Кохана, ми вбиваємо дітей» на каналі СТБ. Ведучий-психолог Дмитро Карпачов і команда проєкту показали батькам не лише відео «майбутнього» сина, а й жорсткі правила: дієта, спорт, чіткий розпорядок дня.
Сашко реагував бурхливо. Його фрази — «я не витримую», «мене вже все дістало у цьому житті», «Боже, за що ж ти мене так караєш» — миттєво стали мемами. Особливо запам’яталося виконання пісні Філіпа Кіркорова «Сніг». Хлопчик співав з таким надривом і одночасно з такою щирістю, що глядачі одночасно сміялися й співчували.
Проте за три тижні проєкту відбулися помітні зрушення. Сім’я почала ранкову зарядку, Сашко отримав індивідуальну дієту й тренування. Після ефіру життя справді змінилося. Хлопчик вступив до технічного ліцею, став президентом класу, підвищив успішність і навіть їздив на обмін до Польщі. Батьки пізніше зізнавалися: «Ми стали більше розуміти одне одного, з’явилася повага».
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли участь у подібному шоу ставала каталізатором, але лише за умови, що родина продовжувала роботу самостійно. У Саюнів саме так і сталося.
