Анастасія Лавриненко — українська співачка, режисерка та викладачка вокалу, яка під псевдонімом AnLav поєднує народні інтонації з сучасним поп-звучанням. Народжена в Херсоні 8 червня 1992 року, вона пройшла шлях від учнівства в Іво Бобула до самостійних синглів 2025 року та виступів для захисників.
Її творчість сьогодні звучить і в академічних залах, і на передовій підтримці, а бандура та поезія залишаються невидимим фундаментом кожного треку. Саме ця багатошаровість робить Анастасію Лавриненко однією з тих артисток, чий голос одночасно зберігає пам’ять і будує нову естетику української естради.
Херсонські корені та перші музичні кроки
Херсон початку дев’яностих зберігав особливий ритм південного міста: лимани, степовий вітер і козацька пам’ять. Саме тут, 8 червня 1992 року, народилася Анастасія Володимирівна Лавриненко. У звичайній родині, де творчість ніколи не вважали чимось другорядним, дівчинка рано потягнулася до музики.
Бандура стала її першим справжнім інструментом. Паралельно вона опановувала фортепіано, займалася танцями та спортом — усе це пізніше сформувало її пластику на сцені. Поезія з’явилася майже одночасно з нотами: короткі тексти, які вона писала в шкільні зошити, згодом стали основою для власних пісень.
Херсонська атмосфера наклала відбиток на інтонації. У виконанні Анастасії Лавриненко навіть сучасні аранжування зберігають м’який південний тембр і відчуття простору. Це не стилізація «під народне», а природне продовження того, що вона чула в дитинстві.
Переїзд до Києва, освіта та зустріч з Іво Бобулом
Столиця відкрила професійні двері. У 2015 році Анастасія здобула спеціальність режисера в Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва. Через два роки завершила магістратуру з музичного мистецтва. Саме тут її викладачем з вокалу став народний артист України Іво Бобул.
Зустріч виявилася доленосною. Бобул не лише працював над технікою голосу, а й передавав розуміння української пісенної традиції. Анастасія швидко стала не просто ученицею, а творчою партнеркою. З 2014 року вона виступала на його концертах як спеціальний гість, а згодом — як повноцінна учасниця програм.
У 2017 році вона працювала в Національному палаці мистецтв «Україна». Саме там формувався її режисерський погляд: увага до світла, драматургії та атмосфери. Кульмінацією цього періоду стала робота головною режисеркою сольного концерту Іво Бобула «Liberta». Візуальне рішення, побудова номерів і загальна концепція лежали на її плечах.
Співпраця тривала понад десять років. Дуети «Пізня зустріч» і «Берег любові» звучали на різних сценах. У 2025 році творчий союз завершився — Анастасія обрала самостійний шлях під псевдонімом AnLav.
Десять років спільної сцени: від дуетів до режисури
Роки з Іво Бобулом стали школою не лише вокалу, а й сценічної витримки. Анастасія Лавриненко навчилася тримати великий зал, працювати з оркестром і будувати програму так, щоб кожен номер логічно перетікав у наступний. Режисерський досвід виявився не менш цінним, ніж співочий.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли молоді артисти недооцінюють роботу «за кадром». Анастасія ніколи не робила цієї помилки. Вона розуміла: пісня живе не лише голосом, а й тим, як її подають глядачеві.
Паралельно вона продовжувала писати власні тексти й експериментувати з аранжуваннями. Бандура з’являлася в сучасних треках як тихий обертон — не як фольклорний акцент, а як частина особистого звучання. Ця особливість пізніше стане візитівкою сольної творчості.
Сольна сторінка AnLav: «Нічка» та релізи 2025 року
2025 рік став поворотним. Під псевдонімом AnLav Анастасія Лавриненко випустила сингл «Нічка» 11 березня (лейбл Muzika UA Publish). Ніжна поп-балада з ностальгією за київською весною, цвітом каштанів і дніпровською хвилею швидко знайшла слухачів. Текст Юрія Рибчинського та Ніколо Петраша в її виконанні звучить одночасно інтимно і просторо.
Невдовзі з’явився трек «Не однаково мені». Слова Тараса Шевченка, музика самої Анастасії, аранжування разом із Концертним військовим оркестром 194-ї окремої понтонно-мостової бригади Державної спеціальної служби транспорту. Прем’єра кліпу відбулася в День Збройних Сил України. Пісня стала своєрідним гімном тих, хто взяв зброю, щоб захистити країну.
Кліп «Люблю» з тим самим оркестром продовжив патріотичну лінію. Сучасний поп поєднався з бандурними обертонами та народними інтонаціями — саме те, що Анастасія Лавриненко відточувала роками.
Серед інших відомих треків — «Це я», «Abrazame (Без тебе)», «Ти мій», «Неймовірна», «Дівоча молитва», «Ой, у вишневому саду». Кожен з них показує інший бік її голосу: від ліричної балади до більш енергійних номерів.
Музика як підтримка під час війни
З початком повномасштабного вторгнення Анастасія Лавриненко не відійшла від сцени. Навпаки — її виступи набули нового сенсу. У вересні 2024 року разом зі Златою Огнєвіч вона співала для військовослужбовців прикордонних підрозділів на Волині в рамках благодійного туру «6992 кілометри державного кордону».
Концерти для ветеранів Superhumans, зустрічі з військовими, благодійні вечори — усе це стало частиною її роботи. Музика тут виконує роль і терапії, і зброї. Голос, який колись звучав у палаці «Україна», тепер лунає там, де його найбільше потребують.
За спостереженнями тих, хто був на таких виступах, реакція аудиторії особлива: тиша після пісні триває довше, ніж зазвичай. Анастасія Лавриненко вміє говорити без пафосу — просто і влучно.
Паралельно вона працює в Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, займаючись медіаконтентом і зв’язками з громадськістю. Це ще один вимір її присутності в системі підтримки захисників.
Викладацька місія та передача досвіду
Сьогодні Анастасія Лавриненко викладає вокал у Київській муніципальній академії естрадного та циркового мистецтва. Студентам вона передає не лише техніку дихання чи постановку голосу, а й розуміння національної ідентичності в пісні.
Урок у неї — це завжди більше, ніж ноти. Вона розповідає про роботу з текстом, про те, як народна інтонація може жити в сучасному аранжуванні, про відповідальність артиста перед слухачем. Багато хто з її учнів уже виходить на професійну сцену, несучи далі ту саму естетику.
Ця робота, можливо, найменш помітна ззовні, але саме вона забезпечує наступність. Українська естрада потребує не лише нових голосів, а й тих, хто вміє передавати досвід без втрати глибини.
Поширені запитання про Анастасію Лавриненко
Коли народилася Анастасія Лавриненко?
8 червня 1992 року в Херсоні.
Під яким псевдонімом вона випускає сольні пісні?
AnLav. Саме під цим ім’ям вийшли сингли «Нічка» та «Не однаково мені».
Чи працювала вона з Іво Бобулом?
Так, понад десять років: як учениця, дуетна партнерка і режисерка його концерту «Liberta».
Яка пісня Анастасії Лавриненко має найбільше переглядів?
«Нічка» на YouTube зібрала понад мільйон переглядів.
Чи пише вона власну музику?
Так. Зокрема, музика до «Не однаково мені» належить їй самій.
Чек-лист: як глибше пізнати творчість AnLav
- Прослухайте «Нічку» в оригінальному аранжуванні і порівняйте з каверами — відчуєте, як голос тримає простір.
- Знайдіть кліп «Не однаково мені» з військовим оркестром ДССТ — це приклад сучасної патріотичної естетики без пафосу.
- Подивіться старі дуети з Іво Бобулом («Пізня зустріч», «Берег любові») — побачите, як формувався її сценічний стиль.
- Зверніть увагу на бандурні обертони в сольних треках — це її херсонський слід.
- Прочитайте тексти пісень окремо від музики: багато з них мають поетичну щільність.
Після такого занурення стає зрозуміло: Анастасія Лавриненко не просто співає. Вона вибудовує власну лінію всередині української музики — лінію, де пам’ять і сучасність не суперечать одна одній, а підсилюють.
