Юлія Зорій уже понад одинадцять років щодня зустрічає Україну в прямому ефірі програми «Ранок у Великому Місті» на ICTV2. Її голос звучить спокійно навіть тоді, коли за вікном лунають сирени, а за кадром вона проводить психологічні консультації для тих, хто втратив опору. Народилася 3 червня 1986 року, сьогодні їй сорок, і вона поєднує дві професії так природно, ніби вони завжди були однією.
За цими роками — десятки тисяч ефірів, сотні безкоштовних сесій підтримки під час війни, шлюб із Олексієм Резніковим і тиха робота над собою. Її історія — не про гучні заголовки, а про те, як людина з військової сім’ї, яка звикла до постійних переїздів, навчилася створювати простір стабільності для інших.
Дитинство в постійному русі: як військова сім’я загартувала характер
Батько Юлії служив у війську, тому родина змінювала міста частіше, ніж інші змінюють квартири. Мати працювала товарознавицею, тримала дім у руках, поки валізи знову пакувалися. Лише коли Юлії виповнилося дванадцять, вони оселилися в Чернівцях. Саме там вона вперше відчула смак стабільності — і одразу кинулася в театральний гурток при Будинку культури.
Там вона читала вірші, брала призові місця на конкурсах декламаторів і мріяла стати акторкою. Паралельно з’явилася молодша сестра Тамара, з якою пізніше, уже в дорослому віці, вони стали найближчими подругами. Після смерті матері сестри зблизилися ще сильніше: зараз Тамара живе в Італії, але вони можуть говорити по дві-три години щодня.
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича прийняв Юлію у 2002 році на факультет історії, політології та міжнародних відносин. У 2007-му вона отримала диплом політологині. А в 2011-му — другий, уже з практичної психології. Між цими датами був короткий, але показовий епізод: влітку 2004-го вона успішно склала іспити до Київського університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, але вирішила не залишати незакінчений чернівецький диплом. Той вибір пізніше виявився правильним: обидві освіти стали фундаментом її подвійної кар’єри.
Шлях до екрану: від чернівецького радіо до «Ранку у Великому Місті»
Перші гроші Юлія заробила ще в чотирнадцять — 25 чи 50 гривень, точну суму вже не пригадує. Але справжня кар’єра почалася у 2004-му на радіо «Блиск FM»: дикторка прямого ефіру, редакторка новин. Потім — авторська програма на ТРК «Чернівці», де вона брала інтерв’ю у відомих земляків.
Восени 2011-го валізи знову зібралися — цього разу до Києва. Рік кастингів, відмов і майже рішення повернутися додому. І раптом — запрошення вести прогноз погоди в ранковому шоу на ТРК «Україна». Далі — телеканал «Ера», а з 14 жовтня 2013-го — «Доброго ранку, Україно!» разом із Павлом Рольником.
З 2014 року Юлія Зорій стала обличчям «Ранку у Великому Місті» на ICTV. Спочатку поруч були Павло Казарін і Антон Равицький, пізніше склад змінювався, але вона залишалася. Понад одинадцять років жодного разу не проспала ефір о 6:30. У 2018-му навіть спробувала себе в антрепризі «Божевільний день» — гастрольний тур Україною разом із театральними зірками.
| Рік | Подія | Деталі |
|---|---|---|
| 2004 | Радіо «Блиск FM» | Дикторка, редакторка новин |
| 2011 | Переїзд до Києва | Прогноз погоди на ТРК «Україна» |
| 2013 | «Доброго ранку, Україно!» | Телеканал «Ера», з Павлом Рольником |
| 2014–досі | «Ранок у Великому Місті» | ICTV / ICTV2, понад 11 років |
Ця хронологія показує не стрибок, а поступове зростання. Кожен етап додавав навичок, які потім знадобилися і в ефірі, і в кабінеті психолога.
Коли камера зустрічається з кабінетом психолога
Психологією Юлія зацікавилася ще в Чернівцях. Мама якось сказала: «Ти така гарна й розумна, а хлопця нема. Можливо, психологи допоможуть розібратися чому так?» Той імпульс привів спочатку до особистого терапевта, а пізніше — до професійного навчання.
Під час ковіду вона долучилася до гарячої лінії психологічної підтримки в центрі Єгора Тополова. Там і почала консультувати. Після повномасштабного вторгнення кількість безкоштовних сесій різко зросла — лише за перший рік понад 460. У 2024-му вона отримала сертифікат із травматерапії. А з 2025-го веде подкаст «ОнлайнТерапія», де разом із колегами розбирає теми війни, стресу, стосунків і синдрому відкладеного життя.
Робота на телебаченні навчила її: помилки — не привід засмучуватися, а найцінніший досвід. Те саме правило вона переносить у терапію.
Дві професії підсилюють одна одну. В ефірі вона вміє тримати паузу, слухати співрозмовника і не тиснути. У кабінеті — зберігає спокій, навіть коли клієнт приходить із важкою історією. Дехто з клієнтів дізнається, що вона телеведуча, лише через півтора року спільної роботи. І тоді сміється: «Я навіть голову помила перед зустріччю».
Стереотипи чи справжнє кохання: шлюб із Олексієм Резніковим
Вони познайомилися у 2017 році на відкритті «Євробачення» в Києві. Подруга Тала Калатай познайомила їх. Юлія згадує: якби тоді хтось сказав, що це майбутній чоловік, вона б дуже здивувалася — він здавався зовсім не її типажем.
Заручилися 14 лютого 2020-го в Стамбулі. А 25 липня того ж року зареєстрували шлюб у пункті пропуску «Каланчак» на адміністративному кордоні з Кримом. Це був свідомий жест: показати, що будь-який українець може зробити те саме. Різниця у віці близько двадцяти років викликала хвилю коментарів, але подружжя її майже не відчуває.
До шлюбу вони кілька разів розходилися і знову сходилися. Два роки працювали з сімейним психологом. «Ми всі проблеми пропрацювали до реєстрації», — розповідала Юлія. Спільних дітей поки немає. У Олексія є доросла донька від першого шлюбу, і Юлія з теплом спілкується і з нею, і з онуками.
Найближча людина в її житті — чоловік. Він для неї дім: місце, де тепло, де люблять і де смачно готують. Під час війни саме він став головною опорою.
Війна змінила все: допомога, втрати та новий сенс
З перших днів повномасштабного вторгнення Юлія працювала на гарячій лінії. Пізніше додала індивідуальні консультації, а потім і публічну діяльність. У 2026 році вона стала амбасадоркою збору руху Veteranka на дрони та засоби ППО для захисниць.
Навесні 2025-го прийшла особиста втрата: на Покровському напрямку загинув її молодший двоюрідний брат, боєць 3-го окремого полку Сил спеціальних операцій. Йому був 31 рік. Юлія написала в Instagram: «Не віриться, що ти не з нами…». У свій день народження 3 червня замість привітань вона оголосила збір на наземну станцію «Вирій» для FPV-дронів саме для того полку.
Втрата матері, аб’юзивні стосунки в минулому, війна, загибель родича — усе це пройшло через її особисту терапію. Вона регулярно ходить на інтервізії і супервізії. Бо, як каже сама, неможливо допомагати іншим, якщо не розібрався в собі.
Багатокітна родина та тиша після ефіру
У домі Юлії та Олексія живуть троє котів: Аля, Хаймарс і Соломон. Аля з’явилася ще до їхнього знайомства і першою прийняла Юлію. Хаймарс приїхав у лютому 2023-го і став «захисником» — реагує на обстріли. Соломон приєднався пізніше. Хлопці дружать між собою, а Аля тримає дистанцію. «Ми багатокітна родина», — жартом каже ведуча.
Після ефіру починається інший ритм: консультації, подкаст, іноді просто тиша з книгою. Вона навчилася «домовлятися з собою» і не сварити себе за слабкість. Іноді втомлюється настільки, що не хоче нікуди їхати навіть у день народження. І це теж нормально.
Питання, які найчастіше ставлять про Юлію Зорій
Чи справді вона практикуюча психологиня, а не просто медійна особа?
Так. Має диплом, сертифікат із травматерапії, веде індивідуальні консультації і подкаст. Частина клієнтів приходить саме через Instagram, знаючи про її роботу на телебаченні.
Як вона поєднує ранкові ефіри і терапію?
Ефіри — будні зранку. Консультації — переважно в інші години. Постійне навчання і супервізії допомагають не вигорати.
Чи є спільні діти з Олексієм Резніковим?
Наразі немає. Вони відкрито говорять, що питання дітей залишається відкритим, але не ставлять його як обов’язкову умову щастя.
Як пережити хейт через різницю у віці?
Юлія відповідає просто: спільні цінності важливіші за цифри в паспорті. А хейт — це відображення чужих комплексів, а не її життя.
Де зараз можна почути її голос?
Щоранку в будні на ICTV2 у «Ранку у Великому Місті» і в подкасті «ОнлайнТерапія» на YouTube та Apple Podcasts.
Чек-лист стійкості від Юлії Зорій
Ось кілька принципів, які вона прожила на собі і якими ділиться:
- Регулярно ходити до свого психолога — навіть якщо сам допомагаєш іншим.
- Не соромитися втоми. «Нічого не хочу» — теж нормальний стан, особливо під час війни.
- Тримати контакт із родиною. Дзвінки сестрі на дві години можуть стати найкращою терапією.
- Знати, куди спрямовувати біль. Після втрати брата вона обрала збір на потреби його підрозділу.
- Дозволяти місце радості. Коти, бабусині борщі в Чернівцях, нічні розмови з чоловіком — усе це теж робота над собою.
Юлія Зорій не позиціонує себе як приклад для наслідування. Вона просто живе так, як може: зранку — усмішка в камеру, вдень — увага до чужого болю, увечері — тиша з тими, кого любить. І саме в цій послідовності багато хто впізнає власний шлях через складні часи.
